Як показав діахронний аналіз знакових систем Трипілля-Кукутені, вони дуже чутливо реагували на різні кризові явища у суспільстві. Стабільний розвиток знакових систем етапів ВИ і початку СІ-уІ, що характеризувався вживанням порівняно невеликої кількості знаків, наприкінці етапу СІ-уІ закінчився.

Приблизно із середини етапу СІ-уІ почалося зростання кількості вживання знаків на всіх поселеннях культури. Воно набуло свого апогею наприкінці етапу СІ-уІ. На керамічних комплексах з поселень цього часу, крім більшої порівнянні з попереднім часом кількості знаків, спостерігається також різке збільшення випадків уживання червоної фарби на мальованому посуді (на заході ойкумени). Почалося повернення до знакових виразів, які часто трапляються на етапі ВІ або у ще більш архаїчних знакових системах культурної спільності. На етапі ВІІ і початку СІ-уІ таких знаків практично не було або вони трапляються дуже рідко. До проявів повернення старої знакової системи належить поява форм посуду, аналогії яким знаходимо у досить давніх пам'ятках. Наприклад, посуд з високим зрізано-конічним горлом і наліпами біля його основи, на тулубі.

В. О. Дергачов звернув увагу на те, що ця форма посуду є вже на пам'ятках з рисами культури Боян, що була одною із складових виникнення культурної спільності Трипіл-ля-Кукутені. Приблизно у той самий час з'явився посуд на піддонах, до цього (на етапі СІ-уІ) практично невідомий, крім поодиноких знахідок. Але поява широкогорлих форм посуду на піддонах має, мабуть, локальний характер. Він є тільки на Правобережжі Серету, в керамічному комплексі з Тиргу Окна-Подей. На цьому ж поселенні маємо ще одну архаїчну форму — двох'ярусний посуд (мал. 10). Він також невідомий на етапі СІ-уІ, але широко розповсюджений на пам'ятках етапів ВІ та ВІ-ВІІ на обох берегах Пруту і Дністра.

Ще одним проявом повернення населення трипільсько-кукутенських поселень до старих знакових систем став розпис посуду наприкінці етапу СІ-уІ та всього етапу СІІ-уІІ від вінець до днищ або ж він заходив значно нижче найбільшого розширення тулубів. Починаючи з етапу ВІІ і до середини етапу СІ включно такий розпис не застосовували. Зони орнаменту цього часу розташовані від вінець або шийки і сягають трохи нижче найбільшого розширення посуду. Натомість на етапах ВІ та ВІ-ВІІ посуд розмальовували або повністю від вінець до днищ, або залишали вільними невеликі ділянки біля них.

Крім форм посуду та розташування схем його розпису, повернення до старих знакових виразів спостерігається і на самих схемах орнаменту та дрібних знаках. Серед схем розпису посуду кінця етапу СІ-yI і особливо етапу СІІ-уІІ домінували лінзоподібні овали, їх зображували хрестоподібно посередині, іноді назовні мисок або малювали в одну, дві чи три верстви та інших типах посуду. Овали присутні у розписах етапу СІ-уІ, але загалом вони використовувались у цей час досить рідко. Набагато частіше лінзоподібні овали як схеми розпису трапляються раніше — у розписах посуду етапів ВІ та ВІ-ВІІ, де вони, проте, не домінують, хоч вживаються нерідко.

Повернення до знакових виразів ранніх часів помітне на рівні появи дуже мало вживаних до цього часу знаків. Наприклад, наприкінці етапу СІ-уІ у знакових системах поселень обох берегів Пруту та Верхнього Дністра можна спостерігати повернення до реалістичних зображень змій. До цього часу тут траплялись лише поодинокі реалістичні малюнки. Так, серед великого керамічного комплексу з поселення Бернашівка (етап СІ) виявлено лише два глечики з такими зображеннями. Але у знакових системах поселень етапу А реалістичні зображення змій трапляються досить часто, хоч виконані вони не фарбою, а, як і весь орнамент, а технікою різьблення по сирій глині.

Таким чином, тут спостерігаються ще глибші, аніж на етапах ВІ та ВІ-ВІІ, витоки тих ідей, до яких повернулось населення етапу СІІ-уІІ, розмальовуючи свій посуд. На етапі СІІ-уІІ, особливо на пам'ятках Північної Молдови та близьких до неї територій, у розписах глечиків з'являється велика кількість антропоморфних зображень. Вони постійно привертають увагу дослідників — Т. Г. Мовша присвятила їм спеціальну розвідку, у якій на посуді цього часу зафіксувала 53 таких зображення. Антропоморфні мальовані фігури на етапі ВІІ поки що невідомі.

На посуді етапу СІ-уІ маємо опублікованими чотири таких малюнки — по два на кожному глечику з поселень Петрени і Берна-шівка. На мальованому посуді етапів ВІ-ВІІ з пам'яток румунської Молдови таких зображень відомо п'ять. Як зазначає Т. Г. Мовша, на етапі СІІ-уІ антропоморфні фігури розташовувались навіть у подібному до етапу ВІ-ВП контексті — посередині лінзоподібних овалів. Як бачимо, на етапі СП-уІІ елементи знакових систем раніших від культурної спільності Трипілля-Кукутень часів (етапів ВІ, ВІ-ВІІ, а іноді, як це маємо у випадку зі знаком «змії», і ще давніших) повністю замінили пануючу до цього знакову систему етапу СІ-уІ.

Описавши окремі найяскравіші прояви повернення наших предків до архаїчних знаків у знакотворчій діяльності середини і кінця етапу СІ-уІ, а також СІІ-уІІ, звернемось до механізмів передачі традицій. Виходячи із наведених прикладів, можна сказати, що знаки і форми посуду, якими користувались мешканці три-пільсько-кукутенських поселень, становили для них велику цінність і уособлювали собою магічну силу.

На етапах ВІІ та СІ-уІ їх не забували, про що свідчать, наприклад, поодинокі зображення овалів на мисках, біконічних та грушоподібних глечиках цього часу. Не забувалась також традиція розпису мисок з обох боків, що засвідчує знахідка на поселенні етапу СІ Бернашівка двох мисок, розмальованих з обох боків. Це явище абсолютно не характерне для мисок цього часу. Постійно пам'ятали і про знаки-ікони у вигляді змій та антропоморфних фігур. Безумовно, ці зображення графічно відрізняються від давніх. Як зазначає дослідник явищ і традицій Є. Шацький, прагнення до збереження в усьому вірності «батькам» ілюзорне, оскільки це вимагало б неможливого: жити в точно такому ж, як вони, світі.

Особливо цікаво те, що населення трипільсько-кукутенських поселень етапу СІІ-уІІ користувалося знаками предків, які ті вживали не так часто Наприклад, вони зовсім не малювали дуже розповсюдженої на розписах посуду етапів ВІ та ВІ-ВІІ спіралі, за винятком посуду з поселення Тиргу Окна-Подей, де вона трапляється доволі часто Натомість, як уже зазначалось, лінзоподібні овали, які зображувались на посуді етапів ВІ та ВІ-ВІІ нечасто, на етапі СІІ-уІІ стали, поряд із «сіткою» та криволінійними композиціями, основними схемами розпису.

Можливо, це можна пояснити, спираючись на запропоновану Ч. Моррісом теорію цінності знаків. У розписах етапу СІІ-уІІ вживались ті знаки, яким предки надавали особливої цінності, і за своїм статусом вони могли зображуватись нечасто. Тут виникає запитання щодо причин, які викликали явище повернення до знаків предків. Останнім часом у літературі з'явились думки, що наприкінці етапу СІ-уІ та на початку етапу СІІ-уІІ у трипільсько-куку-тенських суспільствах почали проявлятись певні кризові явища. Тепер найпереконливіше доведеними є їх кліматичні пояснення. Ця криза торкнулась усієї ойкумени культурної спільності і викликала ріст знакової діяльності, ймовірно, як магічного засобу впливу на природу або на ті сили, які в уявленнях населення того часу володіли нею.

Однак це не принесло нашим предкам бажаних результатів, але викликало ще більші зусилля у знаковій діяльності. Ці зусилля проявились у повній відмові на етапі СІІ-уІІ від схем розпису та форм посуду, вживаних до цього, та масовому виникненні як нових знаків, так і зображенні дуже трансформованих знаків предків. Можливо, ці явища були викликані якимись уявленнями про «Золотий вік», про добробут і достаток, у якому жили предки. Але ці знаки також не допомогли, і апогеєм кризи культурної спільності став її колапс.

Таким чином, можна сказати, що знакові системи у вигляді орнаментації посуду — це пульс культури, який одразу реагує на найменші у ній зміни. Перед початком кризи різко зросла кількість вживаних у системах знаків. їх зростання було своєрідним індикатором майбутньої кризи. У кризовий час майже повністю відмовились від пануючої до цього знакової системи. Разом з тим приділялася велика увага знакам предків, які були наділені особливим ціннісним статусом. Можливо, це було обумовлено словесними текстами про «Золотий вік». Слабо виявлена знакова діяльність (принаймні орнамент) свідчить про силу і потенційні можливості росту суспільства, яке її використовувало.

Перераховані міркування щодо методів дослідження і отримання з їх допомогою результатів у вивченні знаків культурної спільності Трипілля-Кукутень, безумовно, не вичерпали усієї глибини семіотичної проблематики. Можна сказати, що вони лише відчиняють двері, за якими криються нові можливості для дослідження дописемних культур.