Як зазначав В. Воррінгер, упродовж історії мистецтва (у її широкому розумінні) спостерігаються постійні зміни натуралістичного і ненатуралістичного стилів. Натуралізм, за В. Воррінгером, завжди був породженням культур, які досягнули гармонійної рівноваги між людиною і космосом. Людина в рамках такого типу культури відчуває себе частиною органічної природи Принаймні органічний світ не викликає у неї страху — у людини є те, що В. Воррінгер називає відношенням довіри до світу.

3 іншого боку, коли взаємини між людиною і космосом стають дисгармонійними і неврівноваженими, з'являються лінійно-геометричні стилі. Немає сумніву, що первісні народи сприймали зовнішній світ як незрозумілий хаос, який викликав у них страх. Природно, що на такому етапі культурного розвитку неможливо було відчути якесь задоволення від об'єктивного зображення світу. Світ повсякденного досвіду у такі епохи був світом страху, і зображення його лише підсилювало б цей страх. Тому люди, які жили у ті далекі часи, зверталися до протилежного натуралізмові напрямку. Вони зводили явища природного світу до лінійно-геометричних сюжетів, які мали стабільність, порядок і гармонію, тобто ті позитивні риси, яких люди не могли отримати у вихорі явищ, що їх оточували.

3 іншого боку, сучасні успіхи у нейрохірургії дали змогу підійти до проблеми прагматичних відносин з погляду «спеціалізацій» у функціонуванні півкуль мозку. Це дозволяє розглядати знакові системи у запропонованій Е. Мореном триєдиності: мозок — дух — культура.

Перші повідомлення про те, що центри мислення локалізовані у корі головного мозку, були отримані за допомогою глибокого вивчення діяльності мозку під час його травмування. Так, травми скроневих та тім'яних частин лівої півкулі головного мозку дуже характерним чином позначаються на здатності читати, писати, говорити та виконувати арифметичні дії. Такі самі травми правої півкулі ведуть до порушення тривимірного сприйняття, впізнавання образів, втрати музичних здібностей та здатності до ціннісних суджень. Таким чином, функції, що мають назву раціональних, виконуються головним чином лівою півкулею, а розпізнавання образів, знаків, ієрогліфів, здатність сприймати геометричні фігури, позасловесне спілкування — правою півкулею.

Як вважають деякі дослідники, інтуїтивне мислення правої півкулі — головний засіб вивчення світу нашими предками. Е. Фромм назвав осяй-нення правої півкулі «забутою мовою» і вважав, що вони являють собою загальне джерело походження снів, казок і міфів.

У зв'язку з цим велике зацікавлення викликають експерименти, проведені у Великобританії Ст. Дай-мондом з Кардіфського університету (Уельс). У результаті цих досліджень стало помітно, що порівняно з лівою півкулею права бачить світ значно похмуріше — як неприємне і навіть огидне місце. Було також помічено, що коли одночасно працюють обидві півкулі, то емоційне сприйняття сучасної людини дуже подібне до сприйняття однієї лівої півкулі.

Таким чином, у людей періоду енеоліту основними відчуттями у взаєминах з природою були страх та невпевненість. Як показують дослідження нейрохірургів, з цим відчуттям тісно пов'язані сприйняття та створення таких знакових систем, якими є лінійно-геометричні стилі. Люди, наносячи орнамент, ніби щоразу створювали світ знову, тим самим вносячи у нього порядок і гармонію.

Щодо функціонування знакової системи у стосунках між людьми. Для дослідження цих відношень важливе значення має вивчення існування знакової системи впродовж тривалого проміжку часу. Це дає змогу помітити та дослідити знаки, які передавались від покоління до покоління, а також простежити вживання знаків (їх кількісні показники у діахронії).

У вивченні функціонування три-пільсько-кукутенських знакових систем на синхронному рівні важливу роль відіграють матеріали з масштабних розкопок великих поселень то-машівської локальної групи Майда-нецьке і Тальянки. Тут завдяки багаторічній праці В. О. Круца, Рижо-ва С. М., М. М. Шмаглія, М. Ю. Ві-дейка та інших дослідників розкопані цілі ділянки кільцевих структур, які складаються із залишків будинків. Особливо довга ділянка, яка складається з 21 будівлі, розкопана на поселенні Майданецькому.

Це дало змогу простежили вживання дрібних знаків на розписах посуду з метою дослідити їхнє поширення у кожному житлі, а також перевірити можливі зв'язки (на знаковому рівні) між будівлями. У результаті такого дослідження помічено, що спільними знаками для багатьох будівель є прості або широко розповсюджені графеми. Вивчення розвитку орнаментації тома-шівської групи упродовж усього часу її існування показало, що вони були створені ще на етапі ВИ, тобто є дуже архаїчними. Більшість графічних виразів у вигляді об'єднань знаків у блоки властиві лише кожній окремій будівлі.

Стало очевидним, що загальними для поселення, яке існувало відносно невеликий проміжок часу, були не знаки-блоки, а форми посуду, часто вживані схеми його розпису, прості знаки. Щодо знаків-блоків, то загальними для всіх жител були лише правила їх монтажу між собою. Самі ж знаки-блоки, їх графічні вирази у більшості випадків є унікальними. Певно, у кожному будинку були люди (або одна людина), які, знаючи прості знаки і дотримуючись правил їх монтажу, могли створювати нові їхні комбінації.

Таким чином, протягом існування томашівської групи з певною трансформацією зберігались форми посуду та загальні схеми їх розпису. Крім цього, залишались незмінними правила монтажу знаків і набори простих графем. Щодо блоків, то більша їх частина створювалась у кожному житлі, і вони не слугували засобом комунікації типу людина-людина, тобто не були писемними знаками. Вони були відомі невеликій кількості людей, які належали до певної соціальної або культової спільності (або тій та іншій одночасно). Ці люди використовували такі знаки, імовірно, для комунікації з вищими силами. В інших випадках вони, мабуть, були своєрідними знаками, за якими відрізняли один будинок від іншого.

Невелика кількість однакових знаків-блоків, більшість з яких трапилась один, рідше два—три рази, можливо, свідчить про те, що тут ми спостерігаємо своєрідну комунікативну селекцію у сфері сакрально-магічного звернення до бога (духа): щось не мало бути побачене (і почуте) тими, кого воно не стосувалося. Багаторазове повторення одного і того ж знаку (2—4 і більше разів) на одній посудині теж дуже характерне для магічних дій. Як показує аналіз семантичних полів знаків, ми маємо справу не з фонемною розшифровкою, як це було б у випадку справжньої писемності, а з інтерпретаціями піктограм. Мови людей, котрі ними користувалися, ми не знаємо.