Поміж ручками теж малювали місяці, які добре помітні на верхній проекції. У цьому випадку горловина посудини теж входила до знака місячного циклу, який мав такий вигляд: місяць у першій чверті (малюнок) — повний місяць (горловина глечика) — місяць в останній чверті (малюнок). Таким чином зростання місяця та його зменшення пов'язувалось із наповненням та зменшенням усього, що знаходилось у посуді.

На кратерах, біконічному та грушоподібному посуді петренської групи місяць дуже часто малювали посередині схем розпису, що нагадує стилізовану латинську літеру «S». Тут, як правило, зображували місяць у вигляді одного або двох вузьких серпанків у першій чверті, тобто у момент першої появи місяця на небі. Дуже рідко на цій схемі малювали місяць під час його зникнення — в останній чверті. Деякі розписи петренської групи, наприклад кратери, на відміну від схем томашівських, не призначались для спостереження їх згори. їхні елементи розташовані у тих зонах, які просто не помітні при такому погляді на них.

Вони орієнтовані на навколишній простір і сприймаються з фронтальної проекції.Місячна символіка досить тісно пов'язана з «антропоморфним» кодом. Місячні знаки найчастіше зображувались поряд зі знаками — «очима» антропоморфного посуду, розмальованого схемою «совиний лик». Крім цих знаків, тут трапляються малюнки драбин, тварин, знаків води, що свідчить про зв'язок між цими знаками як на рівні парадигматики і синтагматики, так і на рівні семантики.

Якщо простежити розвиток розпису «совиний лик» у діахронії, то добре помітно, що наприкінці етапу СІ-уІІ поряд з очима істот, яких вони зображують, починають траплятись малюнки змій, інколи поряд із знаками місяця. Маємо навіть зображення спіралей на місці «очей» в оточенні тих самих місячних знаків. З часом, на етапі СІІ-уІІ, в очах істот почали малювати знаки змій та води. Таким чином, уявлення про місяць як очі якоїсь вищої істоти змінювалося на амфор. Тут найчастіше розташовували один або два «лежачі» серпанки місяця, знаки повного місяця (чорні кола), знаки у вигляді сітчастих стрічок, рисок (знаки води?), знаки зерна-сітчасті та зафарбовані лінзоподібні овали (мал. 7). Таким чином, створювалось зображення двох (або однієї) істот з чотирма очима. Ці істоти були пов'язані з водою, зерном і місяцем.

Отже, схеми розписів «совиний лик» та «лицьовий мотив» репрезентували лики вищих істот, яким вклонялось населення трипільсько-куку-тенських поселень. Окрім них, існував ще посуд у вигляді вагітних жінок без голів. Дві пари виступів (деколи чотири) імітували груди. Біля них майстри томашівської групи малювали знаки у вигляді двох горизонтальних місячних серпанків, інколи у сусідстві зі знаками у формі навскісного хреста, розташованого у чотирикутнику, зерна.

Дуже розповсюджений на поселеннях томашівської групи антропоморфний посуд зі зображенням чорного кола у центрі орнаментальної схеми та двох пелюсток, біля нього. Таких малюнків на кожному глечику, як правило, чотири—два вгорі та два внизу (між ручками).

Коли ручок немає — зображень два. Наліпи, що імітували груди, розташовувались угорі, під самим вінцем, а знак у вигляді чорного кола — символ повного місяця в оточенні пелюсток (символів змій?) — припадав на центр «живота». Іноді (значно рідше) у центрах композицій розташовувались малюнки у вигляді серпанків місяця. На одній посудині з таким орнаментом чорні кола були поєднані зі серпанками місяця, що свідчить, на нашу думку, про правильність інтерпретації чорного кола як знака повного місяця.

На заході трипільсько-кукутенсь-кої ойкумени на антропоморфному посуді, крім місячної символіки, малювали знаки — ікони змій. У центрі композицій тут зображували знаки у вигляді червоних кіл, хрестів у колах. На посудині з поселення Стіна IV (Вінницька область) знак у вигляді хреста у колі поєднано з малюнком півмісяця. Цей випадок вказує на тісний зв'язок знака — символа хреста та знака — ікони місяця.

Взагалі, знаки у вигляді хрестів часто трапляються в багатьох культурах. У дописемний період їх апріорно визначають як символи сонця. Хоч пізніше, у ранніх шумерських текстах, знак у вигляді хреста в колі мав значення «вівця», а в єгипетській ієрогліфіці означав «місто».

Це свідчить про те, що хрест у колі в архаїчних культурах далеко не завжди був символом сонця. О. Реформатський вказував що випадки, коли знаки або системи знаків безумовно означають щось одне раз і назавжди, є винятками. У зв'язку з цим цікаво простежити вживання хреста в орнаментації посуду культурної спільності Трипілля-Кукутені, визначити систему, що замикає співвідношення знаків, до яких він входив, та місця, де він зображувався.

Знак-символ «хрест» малювали у центрах мисок окремо або у складі композицій з двох стрічок, що заходили одна за одну («комети»). В окремих випадках їх малювали поряд із знаками місяця. Іноді хрести малювали або вирізували на денцях посуду.

Хрести у колах часто розташовували у центрах покришок грушоподібного посуду шипинецьких пам'яток. На етапі СІ-yI їх оточували малюнки хвилястих стрічок і рисок — знаки-ікони води. Знаки-символи у вигляді хреста в колі деколи входили у системи розписів грушоподібних та біконічних посудин петренської та чечельницької груп у вигляді чотирьох (рідко трьох) овалів, поєднаних тангентними лініями.

Овали і знаки у них становили центри цих схем розпису. Хрести у колах малювали на місці «очей» антропоморфних істот на схемах «совиний лик». Тут вони інколи зображувались в оточенні серпанків місяця та змій. Маємо композицію зі Старих Бадражів (Молдова), де цей знак припадає на повний місяць; з його правого боку розташований малюнок місяця у першій чверті, а ліворуч — місяць в останній чверті. На великих зрізано-конічних мисках, розмальованих схемами у вигляді цифри «8», хрести в колах входили до семантичного ряду вода-місяць-змія.

Підсумовуючи контексти вживань знаку у вигляді хреста в колі, можна визначити його семантичний ряд: центр-місяць, повний місяць-очі, зір-змія, вода. У знакових системах Трипілля-Кукутені цей знак не домінує, а вживається порівняно з іншими досить рідко.

Крім семантики, існує ще один аспект семіотичної проблематики — прагматика. Вона вивчає відношення між знаковими системами і тими, хто використовує повідомлення, які вони містять у собі. Прагматичні властивості й відношення, як правило, не можна висловити засобами досліджуваної знакової системи. їх вивчення потребує залучення понятійного і методологічного апарату таких наук, як психологія, культурологія тощо.

Дуже важливим питанням прагматики є загальне співвідношення текстів (у нашому випадку орнаментації) з культурою, в атмосфері якої вони створюються. Світ людини — це світ відношень. Відомий дослідник цих питань М. Бубер виділив три типи відношень: між людиною і природою, між людиною і людиною, між людиною і вищими істотами. Розглянемо питання прагматики у світлі цих відношень.