Спираючись на попередні розробки, свою реконструкцію трипільсько-кукутенського світосприйняття як єдиної системи запропонував Б. О. Рибаков. Саме у його наукових працях ретроспективний метод (у поєднанні із символічним усвідомленням знаку) досяг свого апогею, їх результати надовго визначили розуміння трипільсько-кукутенської орнаментики, під впливом їх методики проводились і проводяться майже всі подальші дослідження у цій галузі.

Вивчення змістового значення енеолітичної орнаментики проводилось Б. О. Рибаковим в контексті його досліджень питань релігії східних слов'ян, які, на думку дослідника, мали глибоке коріння, яке сягали часу існування трипільсько-кукутенських племен. Дослідник поділяє точку зору, згідно з якою ці племена були індоєвропейськими.

З цих дуже гіпотетичних положень він виводить «ключі до відгадування» змістового значення орнаменту. В першу чергу, на його думку, це матеріал з народного мистецтва. Як вважає Б. О. Рибаков, він містить багато елементів, що вперше народились у трипільську епоху (Рыбаков Б. А. 1965. № 1. С. 25). Таке твердження досить передчасне, адже порівнювати можна лише знакові системи, а не окремі знаки. Але робота в такому напрямі ще не проведена ні в археології, ні в етнографії. Тому етнографічний ключ до визначення змісту дописемних орнаментів слід вважати сумнівним.

Другим «ключем» для розуміння орнаментації Б. О. Рибаков вважає індоєвропейську міфологію Рігведи й Авести. Але, як зазначають фахівці, котрі вивчають ці тексти, кожен із них має свою історію, і такого вигляду, у якому ми їх знаємо, набули досить пізно. Найстарші тексти Рігведи належать до часу не раніше XV ст. до н.е.5, а Авести VI ст. до н.е.6

Коли і де складались перші гімни та молитви? Фахівці з питань текстології Рігведи та Авести сперечаються з приводу цих питань і досі. Але ніхто з них не співвідносить виникнення зазначених текстів з часом неоенеоліту. Тому пов'язувати гіпотетичні архаїчні пласти текстів з гіпотетичною територією індоєвропейців, а останніх з населенням носіями археологічної трипільсько-кукутенської СПІЛЬНОСТІ дуже проблематично.

Все сказане дозволяє вважати два запропоновані підходи, поряд з третім, яким має бути, за Б. О. Рибаковим, реконструкція індоєвропейської лексики, що окреслювала коло понять, за допомогою яких стародавні люди визначали світ та його розуміння, занадто ризикованими.

Як основне методологічне положення до сприйняття енеолітичної орнаментації Б. О. Рибаков пропонує природно-економічний детермінізм явищ ідеології та світосприйняття, а саме залежність землеробів від природи, яка супроводжується страхом та невпевненістю, породжуючи замовляння та ритуали, спрямовані на зменшення цього страху, на родючість землі, зерна, появу дощу тощо. На думку дослідника, особливо посилювався цей страх після сівби та під час очікування врожаю.

Як вважає Б. О. Рибаков, в центрі світобачення землеробів стоять небо з його запасами небесної вологи, зміна сезонів, кругообіг часу й життя. Учений починає аналіз орнаментики не із систем, а з окремих знаків, стверджуючи при цьому, що вони, не змінюючись з часів енеоліту, дійшли до XX століття. Дослідник виділяє 34 знаки, поділивши їх на три групи. До першої він відніс «зрозумілі знаки», тобто знаки, які мають аналогії в довкіллі: зображення рослин, місяця та кола з хрестом або шістьома лініями, що перетинаються, усередині.

Вони, на його думку, символізують сонце. З цією інтерпретацією не можна погодитись. До другої групи ним віднесені знаки, які можна зрозуміти за їх зв'язком з іншими. Сюди потрапили овали, заповнені зафарбованими або порожніми напівовалами, знаки місяця, як вважає Б. О. Рибаков, та ромб, поділений на чотири частини з крапками посередині кожної клітинки знак поля з зерном. До третьої групи дослідник зарахував знаки, про зміст яких можна лише здогадуватися. Це знаки у вигляді лінзоподібних овалів, а також перекреслені вертикальною стрічкою овали, які, на думку ученого, є символами родючості часів матріархату знаками жінки. Сюди ж він відносить знаки у вигляді баранячих рогів та вимені.
Надалі викладемо лише інтерпретації Б. О. Рибакова, відзначаючи ті, з якими, на нашу думку, можна погодитись. Чотиричастинна організація орнаменту, за Б. О. Рибаковим, була обумовлена, з одного боку, уявленням про чотири напрямки світу, а з другого оранкою чотирикутного поля. Як вважає дослідник, чотиричастинні композиції з'явились в енеоліті.

З цього приводу слід згадати, що хрестоподібні фігури трапляються ще в мустьєрську епоху і є одними з найстаріших знаків, які вживались уже неандертальцями7. Тому, якщо прийняти ідею Б. О. Рибакова про незмінність значень символів, то знаки, що символізують напрямки світу, вживались вже в мустьє. Але, на противагу цьому, слід сказати, що однакові знаки, особливо ті, які мають просту графіку, часто означають зовсім різне у діахронному і навіть синхронному вимірі.

Б. О. Рибаков піднімає важливе питання: «До кого звертались за допомогою магічних засобів, від кого залежало, чи падатиме дощ?»8. На його думку, посуд з чотирма рельєфними виступами, які зображують жіночі груди, уособлює богиню неба й води, архаїчну Прародительку, основу сущого та матір усіх пізніших богів. Дослідник вважає, що вона не мала спочатку визначеного вигляду. Він з'явився лише на етапі ВII. Тому зображували її тільки з тією чи іншою кількістю грудей її основною ознакою.

Схеми розпису у вигляді спіралей, S- подібних дуг, «tangentenkreisband» Б. О. Рибаков інтерпретує як зображення не змій, а добрих вужів. Такої думки він дійшов, застосувавши позиційний аналіз цих зображень на посуді та фігурках. Це допомогло йому встановити зв'язок між змієм (вужем), жінкою (змій на виступах «грудях») і небом (водою).