Висновки до розділу "Духовна культура Трипільських племен"

Реконструйовані на основі археологічних джерел трипільської культури фрагменти уявлень трипільців про сакральний світ свідчать про відповідність трипільської священної традиції міфологічним традиціям давніх світових цивілізацій. Можна спостерігати відповідність реконструйованих даних про ритуальну практику трипільців загальній системі магічних уявлень та їх закономірностей, встановленій М. Моссом.

Із сакральною символікою у трипільській культурі пов'язані безліч зображень, а також різноманітні речі, наповнені певними знаками, які магічною мовою могли символічно відображати вербальні обряди, пов'язані із конкретними закляттями «словами влади». З цієї точки зору декор на керамічних виробах може бути магічною мовою, певним відображенням тих чи інших заклять. їх прочитання або вірогідне тлумачення має стати темою окремого дослідження.

Аналіз кола прототипів та аналогій магічних артефактів, символів, ритуалів трипільської культури дозволяю стверджувати, що основні сакральні ідеї та образи Трипілля мають витоки в найдавнішому європейському неоліті, представленому культурами території Греції, Караново I III, Старчево-Кьореш, старшої лінійно-стрічкової кераміки. Культури Південних Балкан, фракійського енеоліту, Вінча, Лендель, Тиса, Полгар та Трипілля-Кукутень мають багато спільних рис у сакральній сфері, про що свідчать численні магічні артефакти. Імовірно, магічна та обрядова практика і сакральні образи давніх землеробських культур Європи належали до єдиної сакральної традиції.

Найбільш помітні аналогії між традиціями Трипілля та культур Подунав'я, особливо Вінчі. Вони спостерігаються як у стилістичних, морфологічних особливостях трипільської пластики, так і в сакральних образах та магічних обрядах. М. Гімбутас яскраво проілюструвала культурні та сакральні чинники, що зумовили виникнення цивілізації Старої Європи.

Формування трипільської сакральної традиції відбувалося на етапах Трипілля А ВІ, саме на цей час припадає найбільша частина аналогій для трипільських артефактів серед споріднених культур. Новий етап в історії трипільської культури пов'язаний з переходом до етапу Трипілля ВІ—ВII, а особливо ВII.

Починаючи з цього періоду, трипільське суспільство виступає як система з оригінальними сакральними уявленнями, магічна практика яких більше не зазнає впливів та інновацій. Інтенсивність культурно-історичних контактів трипільців на етапах ВІ ВИ СІІ, встановлена для інших аспектів культури, майже не торкається сфери сакральних образів та обрядів. Так, О. В. Цвек встановлено, що населення східно-трипільської культури дотримується ранньотрипільських традицій у виготовлені сакрального посуду, хоча в цілому чітко простежуються перероблені елементи традиції культур Лендель, Полгар, Бодрогкерегстур.

Трипільське населення, серед якого домінувала традиція мальованого посуду, створює дуже розвинену сакральну магічну мову знакову систему. У сакральних образах та обрядах, заснованих на традиціях спільного сакрального простору раннього енеоліту, простежується стійка традиція без будь-яких запозичень до кінця енеоліту та початку доби бронзи.

Причому деякі сакральні елементи разом з трипільською культурою пережили культури, під впливом яких вони виникли серед трипільців. З початком бронзової доби просте -жена культурна диференціація трипільської спільності, що, однак, не позначилось на сакральній сфері,яка лишається єдиною для більшості пізньотрипільських угруповань, крім усатівського та софіївського.

У цей період практично всі європейські культури втрачають значну частину досягнень попередніх часів у зовнішньому оформленні сакральної сфери збіднюється або зникає пластика, деградує декор керамічних виробів. Однак закладена в період неоліту та енеоліту в різних культурах континенту магічна практика лягла в основу спільної європейської традиції у сакральній сфері, що відображена у матеріальній культурі.

Аналіз магічних артефактів трипільської культури дозволяє стверджувати, що священна традиція могла залишатися незмінною упродовж тисячоліть. Сакральна практика також лишається майже незмінною, можна спостерігати тільки формальні інновації, морфологічні зміни магічних предметів та символів.

Трипільська цивілізація була частиною ойкумени аграрних суспільств Південно-Східної Європи, Середземномор'я та Давнього Сходу. Саме в останньому регіоні знаходять витоки відтворюючого господарства. Однак аграрні традиції потрапили на терени Старої Європи не в результаті короткочасної міграції якихось племен, а були, найімовірніше, імпульсом, який визначив прогресивний розвиток населення Карпато-Подніпров'я. Це населення із самого початку було досить неоднорідним у культурно-етнічному відношенні, але об'єднувалося спільним сакральним простором.

На відродження людини у сакральному світі, а не на отримання гарного врожаю та захисту його від гризунів були переважно спрямовані магічні дії трипільців та їхні священні обряди. Безкінечне відродження життя, утримання всесвіту в стабільному стані досягалося трипільцями завдяки управлінню сакральними силами шляхом постійно здійснюваних магічних ритуалів. М. Еліаде вважає, що отримання безсмертя збігається з відтворенням акту творіння; той, хто приносить жертву, виходить за допомогою космогонічного ритуалу за межі людського стану і стає безсмертним.

У певному сенсі орнаментика трипільського посуду зводиться до безперервного відтворення безконечників спіралі та свастики, що символізують безкінечність сущого. Так у специфічних формах у трипільській культурі простежуються закономірності магічного простору та сакрального світу людських цивілізацій.