Драбина символ сходження зустрічається у трипільському розписі на посуді петренської, канівської, томашівської груп. У міфології зафіксовано, що «висота», «підвищення» уподібнюються трансцендентному, надлюдському. «Сходження» є проривом, руйнуванням колишнього рівня буття, вихід за межі профанного простору і людського стану. Через сходження здійснюється обряд освячення, тому що той, хто піднявся гору або здійснив сходження по драбині, потрапив до вищих, сакральних сфер. Смерть це вихід за межі людського буття, «перехід у сферу потойбічного». У міфах душа померлого дереться нагору по стовбуру дерева, мотузці, драбині. У єгипетській «Книзі померлих» говориться: «Боги зробили мені драбину, щоб я зміг побачити богів», «Боги зробили йому драбину, щоб з її допомогою він зійшов на небо». Таким міфічним уявленням відповідають обряди «сходження», «возне-сіння», «піднімання», пов'язані із жертвоприношенням.

На розписних посудинах мотив драбини блокується з пагорбом та собаками, причому обидва ці знаки мають відношення до символіки обряду жертвоприношення. Пагорб утворено перевернутими сегментами символами Великої Богині, під пагорбом, ніби в утробі Матері Землі, розміщена жертва, яка відроджується завдяки сходженню вгору по драбині, два зображення якої з обох боків оточують пагорб.

В іншому варіанті розпису з пагорба виростає рослина, яка теж символізує відродження жертви. У трипільських матеріалах відомі жертвоприношення собак. Тому, на нашу думку, зображення собаки, яка ніби піднімається вгору по драбині, символізують процес переходу, тобто освячення і відродження жертви.

Символіка відродження жертви. Проростання колоса або рослини в аграрних культурах часто виступає як метафора відродження. З Ашшура походить барельєф, на ньому зображений бог, верхня частина тіла якого проростає з дерева. Жіночі фігурки із зображенням рослини та статуетка андрогіна з поселення Крутуха-Жолоб з гілкою на спині, можливо, пов'язані з жертвоприношенням бога. На думку іранців, з тіла вбитого Ахриманом першобика народилися злаки та рослини; згідно германським легендам, Космос походить з тіла велетня світу. Месопотамський бог Мар дук створює Космос із тіла вбитого чудовиська Тіамат. Отже, Космос починає існування через жертвоприношення бога. Символом відродження, очевидно, виступає рослинна символіка, зображена на статуетках.

Рослинна символіка представлена в трипільських орнаментах на посуді, досить рідкісна на статуетках. В більшості випадків рослинний символ має вигляд «ялинки», можна припустити, що це символ дерева або колос. Іноді зазначені зображення називають «світовим деревом», але контекст їх розміщення серед інших зображень, на нашу думку, не відповідає цьому припущенню, бо трипільські древа не мають таких ознак світового дерева, як поділ на три яруси. Розміщення дерев по два або три в ряд роблять неможливим їх трактування як центра світу. З трактувань символів дерева, поданих М. Еліаде, зображення на фігурках можуть відповідати дереву як символу життя та дереву як символу воскресіння рослинності і бути теофанією божества плодючості. Сакральне тут проявляється в акті оновлення рослинного життя. З Ашшура походить барельєф, на якому зображений бог, верхня частина тіла якого проростає з дерева. У греків дерево втілює Артеміду. Іноді її статуї прикрашали гілками. Символи рослинності пов'язані з образом Великої Богині. В афро-азіатських матеріалах вона зображується голою серед двох дерев.

Зауважимо, що певні рослинні символи томашівського розпису майже повністю відповідають протошу-мерському знаку, який трактується як колос і означає «зерно». Якщо вважати, що трипільські знаки мають близький зміст, то їх семантичне поле звужується і конкретизується. Тим більш, що одним з важливих символів під час Елев-сінських містерій був колос, який символізував Діву-Зерно Кору та відродження померлих. Вірогідно зображеннями колосків являються також заштриховані овали, які часто намальовані на дні чаш та входять до розписних композицій томашівської групи.

Рослинна символіка поєднується з символікою відродження жертви у антропоморфних та зооморфних зображеннях зі знаками рослин (колос, гілка).

Дуги, сегменти подібні до серпика частини кола відтворюють образ Місячної богині. В індійській міфології місячний серпик, розташований у вигляді чаші, є символом місткості, в якій зберігається священний напій богів сома, еліксир життя. У трипільських матеріалах такому символічному змісту можуть відповідати не тільки графічні символи, але й розписані чотирипелюстковими композиціями (символ світу) ритуальні чаші відповідної форми. Вони знаходяться зокрема і в похованнях, тому можуть бути пов'язані з ідеєю відродження. Якщо серпик зображено перевернутим догори ріжками, то він символізує жіночий символ, якщо під ним знаходиться предмет, то це відображує поховання. Відповідним символом трипільського розпису можна вважати мотив пагорба, типовий для розпису на кубках.

Коло символ магічної концентрації сакрального простору. Ми зауважимо, що за даними, які наводить М. Мосс, зображення концентричних кіл можна розглядати як магічний символ концентрації сакрального простору. Припускаємо, що концентричні кола у трипільській орнаментиці, які розглядаються дослідниками як солярні, пов'язані із символікою концентрації простору.

Коло в багатьох сакральних традиціях є символом всеохоплюючих і абстрактних понять. У містичних вченнях круг є символом андрогіна. Кожна точка кола може бути і початком і завершенням. При графічному відтворенні «інь-ян» вони зображуються замкненими в коло. Чоловіче та жіноче окремо означають незавершеність, частину початкового цілого. В індіанських племен знак у вигляді маленького кола, оточеного великим колом з чотирма виступами, має назву Творець-Коло і означає дух. Поняття «Великий дух» у цьому зображенні передає коло, що оточує круг. Чотири виступи вказують на чотири сторони світу, що означає присутність духу повсюди.