У переважної більшості трипільських статуеток руки не модельовані. На ранньому етапі зафіксовано випадки, коли руки складені на грудях «жест Венерп», або плодючості, розглянутий у праці С. М. Бібікова. Зустрічаються теракоти, руки яких складені на животі. На думку В. І. Балабіної, таке моделювання рук відповідає зображенню фігур з чашами, а така поза може розумітися як ритуальне «моління про дощ»4. Зустрічаються статуетки, в яких одна рука лежить на животі, а друга піднята до обличчя або на голові. Досить рідко трапляються фігурки з піднятими вгору й розкинутими в сторони руками. Формально такий жест, по-перше, утворює композицію тризуба, а по-друге, відповідає рогам корови і може розглядатися як символ Місяця серпик. Традиційно такий жест сприймається як звернення до вищих сил під час молитви, а жіноча фігура з піднятими руками називається орантою. Усі жести, які зафіксовано у трипільській пластиці, безумовно, являються ритуальними. Частина їх знаходить відповідності в мальованих антропоморфних зображеннях трипільської культури.

Вже на ранньому етапі Трипілля фіксуються реалістичні риси моделювання облич статуеток. Відомі і окремі антропоморфні посудини з модельованим обличчям. Тип фігурок з реалістичними рисами в моделюванні голови та обличчя поширюється в Трипіллі ВИ СІІ. Вони належать до різних іконографічних типів статуеток, які сидять або стоять, серед них є теракоти із піднятою вгору головою, з розплющеними очима та відкритим ротом, що ніби промовляють, заклинають, волають до вищих сил, та статуетки із заплющеними очима або й зовсім без очей. Останні можна трактувати як такі, що знаходяться в стані екстатичного трансу або як образ померлого предка. Кожна така теракота наділена індивідуальними рисами. Буквальне портретне моделювання облич трипільської пластики з реалістичними рисами, жодна з яких не повторює інші, в тому числі знайдені на одному поселенні, дозволяє припускати, що ці теракоти були образами сакралізованих предків. Антонова О. В. висловила припущення, що певні статуетки зображали людей, які реально існували, відправляли обряди, а коли померли мислилися як духи2. З такими міркуваннями узгоджується зафіксоване у хетській традиції обожнення після смерті цариць, які ставали богинями Сонця міста Аріни (столиці хетів).

Оригінальною рисою трипільських жіночих фігурок є своєрідні зачіски, які фіксуються на фігурках, починаючи з раннього етапу, відтворені рельєфно або намальовані. Причому у мальованому варіанті вузол волосся зображується у вигляді чорного кола символу Місяця. Зачіски позначено серед пластики різних іконографічних типів: у стоячих теракот, в тому числі вагітних, у сидячих фігурок, зокрема й з дитиною біля грудей, у схематичних скульптурках та тих, що мають реалістичні риси. З упевненістю можна стверджувати тільки те, що богині із зачіскою у вигляді важкого вузла волосся на спині вклонялися лише певні племена трипільської культури. Такий атрибут богині невідомий в інших сакральних традиціях Старої Європи. Витоки сакрального образу із зображенням довгого волосся, очевидно, дуже архаїчні. Певною аналогією може бути «Червононоса богиня», знайдена на неолітичному поселенні культури Старчево-Криш Донья Браневина у Воєводині (Центральні Балкани), а також деякі вінчанські статуетки.

У цілому стоячі жіночі фігурки можуть відповідати образу священної Діви у різних ритуальних ситуаціях. Вона звертається до вищих сил, схилена у молитовному поклоні, здіймає обличчя та руки до небес або перебуває в екстатичному трансі. Проте, імовірно, сенс усіх цих поз відтворює спілкування з надприродним світом.

Можна припустити, що сидячі нахилені вперед фігурки також відповідають молитовній позі. Такі статуетки більш типові для етапів Трипілля від ВІ—ВІІ, а особливо характерні для усатівської пластики. Найбільш ранні аналогії знаходимо у культурі Вінча.

Пані-володарка. З образом богині, що втілений в образі зрілої жінки, можливо, матері Деметри, від якої йде родовід, можуть бути пов'язані сидячі фігурки з прямим або відхиленим назад торсом. Вони мали значно менше поширення, ніж стоячі. Але всі варіанти сидячих статуеток зустрічаються протягом усього часу існування трипільської культури. Подекуди сидячі теракоти мають модельовані руки, простягнуті вперед або складені на животі. Голови деяких сидячих фігурок модельовані з реалістичними рисами. Часто в сидячих фігурок груди передано валиками, а не опуклими наліпам, що, на думку дослідників, відображує обвислі груди немолодої жінки.