М. Мосс зазначає, що в магічній практиці прийняті чітко регламентовані пози та жести, які несуть певну символіку. У трипільських матеріалах є великий пласт зображень, що подає пози та жести, які, без сумніву, є ритуальними. Це антропоморфна пластика, антропоморфні фігури розписних орнаментів, антропоморфний посуд. Теракоти, які відображують стійкий набір поз та жестів, властиві трипільській культурі від раннього етапу до пізнього, тобто традиція зберігається майже упродовж двох тисячоліть. Зауважимо, що всі жести і пози антропоморфних фігур трипільської культури знаходять аналогії у найдавніших пластах середземноморських та давньосхідних цивілізацій, і фактично традиція поз та жестів є спільною для давніх аграрних культур.

Аналіз антропоморфної пластики Трипілля свідчить, що традиційні пози та жести рук стабільні упродовж розвитку культури. Деякі дані про ритуальні пози та жести дає аналіз антропоморфного посуду. Зображення антропоморфних фігур на розписному посуді обмежене відносно вузьким хронологічним діапазоном і певними локально-хронологічними групами. Класифікацію мальованих фігур на трипільському посуді здійснила Т. Г. Мовша. В. І. Маркевич наводить велику добірку таких малюнків. Можна стверджувати, що спостерігається певна відповідність поз та жестів між усіма типами зображень.

Серед антропоморфної пластики, антропоморфних посудин та у розпису найбільш поширені стоячі випрямлені фігури. Іноді вони ніби тримають на голові чашу однією (розписні фігури) або двома зігнутими у ліктях руками (розписні фігури та антропоморфні підставки). Зустрічаються зображення піднятих угору рук (жест оранти) як серед статуеток, так і серед антропоморфного посуду. Крім того, руки можуть бути схрещені на грудях або складені на животі (цьому жесту, на думку С. М. Бібікова, відповідають зображення фігур, в яких руки не модельовані). Такі фігури зустрічаються як намальовані, так і поширені в пластиці. На думку В. І. Балабіної, складені на животі руки фігурок відповідають схематизованому зображенню жінок з чашами. Вони характерні для скульптури аграрних суспільств доби иеоліту-еиеоліту Європи і можуть бути пов'язані з обрядом ієрогамії поряд з ітіфалічними чоловічими статуетками та іншими предметами.

Були задокументовані зображення в розпису та серед теракот, коли одна рука піднята до голови (обличчя), а друга, зігнута у лікті, розташована на талії або нижче пояса. Особливий клас зображень у певних позах становлять групові композиції з двох або трьох фігур. У трипільській пластиці вони в чистому вигляді не зафіксовані, але зустрічаються в мальованому варіанті та серед антропоморфних посудин. Іноді подано розписні фігури різного зросту.

Антропоморфні посудини, які відображують фігури з поєднаними руками це подвійні посудини (біноклі), де стилізовані антропоморфні фігури з'єднані між собою перемичками. Ще один тип антропоморфного посуду, що відображує групу фігур, підставки або піддони чаш, що утворюють коло з 4 7 фігур, які тримають чашу або цідилку.

Зафіксовані випадки, наприклад, серед знахідок із поселення Берешть, коли фігури об'єднуються в коло, взявшись за руки зігнутими в ліктях піднятими руками. Румунські археологи вважають, що такі вироби відображають ритуальний танок і називають їх «хора»1. Е. А. Корольова відзначає, що ритуальний танок символічно відтворює магічні знаки коло, прямі паралельні лінії, лабіринт (меандр), хвилясту лінію змію2. Усі ці фігури є серед трипільської орнаментальної магічної символіки. Дослідниця слушно вважає, що пози і жести, які відтворюють зокрема й трипільські зображення, є елементами ритуальних танців.

Жіночий образ, представлений різноманітними іконографічними типами, домінує серед трипільської пластики. Починаючи з раннього етапу трипільської культури, фіксуються різноманітні іконографічні типи жіночих та антропоморфних (без ознак статі) зображень, які існують до фіналу Трипілля. Аналіз особливостей моделювання трипільської пластики дозволяє виділити у ній різноманітні й багатогранні жіночі іконографічні типи, які, ймовірно, відтворюють сакральні образи, втілені з більшим чи меншим ступенем стилізації та натуралізму. Деякі з них, звісно, дуже умовно, а точніше як аналогію, можна розглядати відповідно до персонажів міфології, що зафіксовані вербальною традицією.

Діва — стояча випрямлена жіноча фігура з груддю у вигляді маленьких опуклих наліпів, з тонкою талією, з широкими стегнами та стеатопігією на ранньому етапі та переважно струнка на наступних фазах (це дівчина Кора). Вона зображена по-різному: оголена, в прикрасах або одягнена в ритуальний одяг із спідниці, «фартушка», «жилетки», взута у чобітки, постоли, сандалі або боса. Іноді вся фігурка вкрита знаками або на її обличчі нанесено символічні малюнки за допомогою татуювання або розфарбування. З її лона зростає колос. На етапах Трипілля А ВІ значна кількість статуеток відтворює фігуру з корпусом, нахиленим уперед, наче у молитовному поклоні. Така поза жіночих статуеток відповідає пташиним фігуркам. Тому, очевидно, їх можна розглядати як символічне синкретичне зображення, що поєднує жіночі й орнітоморфні риси й відповідає образу Богині-птахи.

У Трипіллі ВІ СІІ поширюються теракоти, які стоять прямо або з відкинутим назад корпусом, навіть з прогином в спині. їх обличчя підняте вгору, вони звертаються до вищих сил. Імовірно, така поза дозволяє вважати їх близькими до статуеток -орант1. На пам'ятках усатівської культури стоячі антропоморфні фігурки традиційного іконографічного типу у фрагментарному стані відомі тільки на усатівському поселенні. Натомість іконографічні типи дуже схематизованих статуеток відмінні від традиційних трипільських, відтворюють стоячу позу, а також фігуру, схилену у молитовному поклоні.