Насамперед це різноманітні глинобитні підвищення, які, очевидно, могли були вівтарями або вогнищами-вівтарями. В одному з жител поселення Тимкове було досліджено глинобитне вогнище-вівтар, на якому, імовірно, розміщувалося декілька посудин. Фігурне глинобитне оформлення бортиків вогнища підкреслює його сакральний характер.

Поряд розміщувалася глибока, майже заповнена на момент загибелі житла, яма із сміттєвим заповненням і прошарками попелу. Тут же знайдено квадратну в плані посудину з глини, намазану на земляну підлогу, ймовірно, для зерна, а біля нього жіночу статуетку.

На поселенні Василівна в житлі 1 на земляній підлозі зафіксовано відкрите вогнище з бортиком підковоподібної в плані форми. Ділянка підлоги навколо вогнища була підмазана тонким шаром глини. Поруч знайдено дві зернотерки, розвали посудин, серед яких біноклеподібна посудина з обпаленою кісткою в одній з чаш.

О. В. Цвек в одному з приміщень житла 3 поселення Онопріївка (етап ВІ) виявила триступінчастий глинобитний вівтар із слідами вогнища на ньому.

На поселенні Ворошилівка у трикамерному глинобитному житлі 8 С. О. Гусев простежив фарбування глиняної обмазки конструктивних частин споруди червоною фарбою, а також невисоку глиняну вимостку площею менше 1 кв.м, яку автор вважає вівтарем, на земляній долівці центральної, найбільшої за розмірами камери. Він відзначає, що на вимостці знайдено ножеподібну пластину з кременю. Її трасологічне визначення засвідчило, що ножем користувалися дуже мало і в основному працювали по шкірі, можливо, кістці. Тому С. О. Гусєв припускає, що на вимостці-вівтарі житла 8 розтинали з ритуальною метою туші тварин. На жаль, це досить цікаве припущення про функціональне призначення описаної вимостки не дуже узгоджується з розмірами та висотою конструкції.

Під час розкопок поселення етапу ВИ у Володимирівці В. Козловської та Т. С. Пассек досліджено 25 наземних споруд з глиняними вимостками та хрестоподібними жертовниками, діаметр деяких з них сягав 2 м. У двокамерному житлі 3 площею 70 кв.м в обох приміщеннях знайдено по хрестоподібному вівтарю, а в північній камері округлу в плані глиняну вимостку. Хрестоподібні глиняні жертовники знайдено в житлах №№1, 2. Висота хрестоподібних споруд близько 0,35 м, їхні кінці орієнтовано по сторонах світу, поверхня оздоблена орнаментом з концентричних кіл. Такі самі жертовники виліплено на деяких моделях жител.

Підквадратні в плані вимостки з глини площею до 2,5 кв.м, деякі з яких було оточено бортиком, виявлено в багатьох житлах. У житлі 17 велика квадратна глиняна вимостка та хрестоподібний жертовник становили один комплекс. Зафіксовано випадки, коли посудини малого та середнього розміру розташовувалися біля жертовників в один чи два ряди.

На поселенні етапу ВИ Коломишцина II під час розкопок Трипільської експедиції в одній з камер житла було знайдено округлий глиняний вівтар, пофарбований червоною фарбою. В іншій камері (№ 2) зафіксована глиняна вимостка, пофарбована в червоною фарбою, розвали дев'яти різноманітних посудин, в одній з яких лежали перепалені кістки тварин.На поселенні етапу СІ Липчани в житлі 2 простежено глиняні вимостки, одна з них округлий в плані «жертовник» діаметром 0,6 м, висотою 0,15 м, інші два прямокутні підвищення за площею невеликі. Біля «жертовника» знайдено зернотерки.

Фрагменти глиняної вимостки, орнаментованої заглибленими концентричними колами, досліджено в одному з жител Кирилівки.

Вірогідно, глиняні вимостки, що зустрічаються як у приміщеннях так і поруч з ними просто неба являлися вогнищами, а водночас і вівтарями, місцем здійснення священних обрядів кожної родини. Святись домашнього вогнища поняття близьке майже усім народам. Вогнище сакральний центр дому та символ родини. М. Нільссон вважає, що вогнище було центром домашнього культу та повсякденного благочестя.

Отже, вогнище було священним, тому виступало і як вівтар. Святість вогнища була йому іманентна. Вогнище відігравало у еллінів важливу роль також і в громадських культах, бо родина була моделлю та основою грецької держави. Тому у будинку рад обов'язково споруджувалося вогнище, біля якого щоденно здійснювали трапезу посадовці та особливо поважні громадяни. Коли місто засновувало де-небудь свою колонію, то емігранти переносили туди вогонь рідного вогнища, щоб запалити вогнище нового міста.