По друге, це наявність дуже багатого різноманітного інвентарю, який виглядає як спеціально розставлений у будинку перед тим, як його спалили. Кераміка у будинках часто групується у вигляді скупчення розвалів від посудин різного типу, зафіксовані купки мисок, до 7 одиниць, складених одна в одну, рештки ткацьких верстатів, сакральні скарби, зібрання культового посуду, статуеток тощо. Наведемо лише окремі приклади. В житлах Майданецького виявлено окремі посудини, яки не були у вжитку. В житлі 10 поселення Кліщів знайдено декілька роздавлених необпалених посудин.

У житлі поселення Тимкове посуду було так багато, що не лишалося місця для пересування по приміщенню. Описаний феномен дає привід вважати, що різноманітний інвентар певним чином розставлявся у будинку перед тим, як його спалювали. Саме тому приміщення трипільських жител нагадують поховальні комплекси, про що писали В. В. Хвойка та Е. Р. Штерн.

Отже, артефакти, отримані під час розкопок, дозволяють констатувати особливий ритуал залишення трипільських будівель, подібний до того, який зафіксований етнографами1 в обрядності, пов'язаній із сакралізацією житла.

Аналіз особливостей трипільських архітектурних залишків дозволяє припускати, що всі будівлі, від котрих до нас дійшли площадки, наприкінці свого існування перетворювалися на ритуальний об'єкт. У них певним чином розставлявся

інвентар, вони, за даними Зіньковського К. В., завантажувалися паливом і спалювалися. Розташування будівель на поселенні одна побіля одної, дані стратиграфії та типологічний аналіз кераміки дозволяють стверджувати, що всі житла на поселенні горіли одночасно. Ймовірно, спалювання селища, яке залишили його мешканці, можна розглядати як велике жертвоприношення, яке періодично відбувалося протягом усього часу існування трипільської культури.

Вивчення пам'яток широкого хронологічного діапазону дає змогу зробити певні висновки щодо формування традиції обряду залишення житла у трипільській культурі. Так, найдавніше в Україні трипільське поселення Бернашівка (Трипілля А Прекукутень II) виділяється особливим характером архітектурних залишок. Останні представлені не типовими для Трипілля площадками, а є фактично аморфними скупченнями культурних залишків: шматків обпаленої глини, фрагментів посуду, кременів, кісток тварин тощо, які хаотично розміщуються у товщі культурного шару і, крім окремих випадків, не утворюють якихось конструкцій. Вражає також насиченість культурного шару поселення Бернашівка, на якому виявлено 7 жител.

Тут знайдено більше 6 000 знарядь з кременю, 110 з каменю, 67 з кістки, 15 000 фрагментів кераміки. Було виявлено також різноманітні культові предмети, головним чином антропоморфна пластика (110 виробів). Дослідник поселення В. Г. Збенович відзначає в усіх об'єктах сліди дії вогню: пропалений ґрунт, прошарки та скупчення попелу, вуглики. Вражає також незвичайна насиченість культурного шару пам'ятки кістками тварин (12 628), серед них особливу увагу привертають черепи або роги турів, великої та дрібної рогатої худоби, які залягали серед інших знахідок без видимої системи на одному з ними горизонті. Можна зауважити лише, що знахідки черепів частіше зустрічалися біля краю інтенсивного скупчення матеріалу.

Наприклад, у житлі 4 у такому місці знаходився череп тура, у житлі 5 вівці. Вважаємо за можливе висловити припущення, що черепи або голови жертовних тварин могли бути встановлені під час відправлення ритуалу вертикально на стовпах. Характер та надзвичайна насиченість культурного шару поселення Бернашівка та об'єктів, які В. Г. Збенович називає житлами, дозволяє вважити їх штучно створеними ритуальними об'єктами, які виникли при відправленні обряду залишення будинків, а точніше поселення в цілому.

На таку інтерпретацію берна-шівських матеріалів нас надихнуло дослідження Я. П. Гершковича, в якому він переосмислив традиційні дані про функціонування та інтерпретацію зольників доби палео-металу. Зауважимо також, що думку про те, що традиція жертвопринесення, з якою пов'язані білогрудівсь-кі зольники, має витоки у трипільській культурі, вперше висловила С. С. Березанська.

Таким чином, можна вважати, що традиція обряду жертвоприношення з використанням вогню під час залишення поселення дещо змінювалася упродовж існування трипільської культури.

На початкових етапах (Трипілля А Прекукутень II), про що свідчать матеріали поселень Бернашівка, Траян Дялул-Вей (Румунія) та інші, ймовірно, будинки на поселенні не тільки спалювалися, а навмисно руйнувалися під час обряду. Потім рештки життєдіяльності мешканці згрібали докупи і залишали, очевидно, з певними ритуальними діями, кидаючи рідне попелище, переселялися в інше місце. Отже, перетворення поселення на культовий об'єкт здійснювалося під час тривалого обряду жертвопринесення, який мав ряд послідовних етапів, що цілком відповідає спостереженням М. Мосса.

Далі, на наступній фазі розвитку Трипілля (Трипілля А Прекукутень III) відбуваються деякі зміни в деталях ритуалу залишення поселення. У будинках згідно з новою традицією розставляється різноманітний інвентар, вони завантажуються паливом (очерет, дерево) і підпалюються. Таким чином селище перетворюється на попелище, культовий об'єкт, життя на ньому не відроджується, бо мешканці знаходять інше місце для поселення. Такий звичай залишати поселення існував дуже довго до фінальних фаз розвитку трипільської культури (етапу Трипілля СІ Кукутень В), а населення деяких локально-хронологічних груп пізнього етапу (СІІ) також продовжувало цю традицію. Прикладом може бути одне з наймолодших поселень трипільської культури Вільховець.

Проте деякі племена трипільської культури повертаються до старої традиції залишення поселення, яка існувала на початку розвитку Трипілля. Такий висновок дозволяє зробити аналіз залишків так званих «редукованих площадок», виявлених у Городську, Троянові, які подібні до будівельних решток Бернаигівки. Ця обставина дає змогу стверджувати про повернення на фінальних етапах Трипілля частини населення деяких локально-хронологічних груп до витоків традиції залишення поселень із відповідною зміною деталей обряду жертвоприношення.

Викладені факти дозволяють повернутися до думки В. В. Хвойки про трипільські площадки як «будинки померлих» та схилити голову перед інтуїцією вченого. Проте, на відміну від В. В. Хвойки, який вважав, що площадки виникли як результат спалення гробниць з тілами небіжчиків, ми припускаємо, що скупчення обмазки були не рештками глинобитних поховальних споруд, а житлами. У певний момент, обумовлений священним циклом оновлення Всесвіту, відповідно до традиційного ритуалу ці житла заповнювалися побутовим інвентарем, сакральними атрибутами, їжею тощо, спалювалися і символічно перетворювалися в жертовному вогні на будинки померлих предків, які у них мешкали, коли їхні душі, підхоплені священним полум'ям, підіймалися в небо і потрапляли в інший, надприродний світ для відродження.

Імовірно, це був грандіозний, найвеличніший ритуал трипільської цивілізації, особливо якщо враховувати розміри трипільських протоміст.

Крім Трипілля-Кукутені залишки спалених будинків мають місце в культурах Ведастра, Боян, Каранове, Болград-Алдень, Тиса, Вінча. Однак серед цивілізацій Старої Європи саме трипільці були найбільш послідовними прибічниками цієї священної традиції, яка досягла тут фантастичного розмаху.