Т. Г. Мовша вказує, що серед скупчень перепалених людських кісток визначені також кістки бика, дрібної копитної тварини, косулі, великої копитної тварини, вівці. Не пояснюється, яким чином змішалися людські кістки з кістками тварин. До речі, на одне з таких скупчень, знайдених у печі, ще й поклали нижній камінь зернотерки, під яким було виявлено купку перепалених кісток, щоправда, не вказано, чи була обпалена зернотерка. За даними Т. Г. Мовші, «поховання» супроводжував поховальний інвентар 18 посудин, в тому числі три посудини висотою 44 см, 34,5 см, 28,5 см. Якщо перевести дані, наведені автором, в об'єм, то очевидно, що вони не могли вміститися у простір ями, в котрій, крім того, ще була піч та горщики, які «в яму були покладені в уламках», не кажучи вже про небіжчика та тварин, кістки яких знайдено серед скупчень перепалених кісток людини.

Всі інші речі, представлені як інвентар, який супроводжував поховання, залягали в заповненні ями хаотично, не утворюючи комплексу ні в горизонтальному ні у вертикальному плані. Т. Г. Мовша вважає слідами тризни розвал посудини, знайдений на «склепінні печі», та чашу, що була на тому самому горизонті. Але не зовсім зрозуміло, як посудина, хоч ціла, хоч розбита, могла стояти на куполоподібному склепінні печі. Крім того, якщо під час розкопок посудина, знайдена на руїнах печі, та чаша, зафіксована на горизонті заповнення ями, були на одному рівні, то на момент, коли відбувався ритуал, купол печі мав підвищуватися над тим рівнем, де стояла чаша, отже, немає ніякого сенсу об'єднувати ці речі, які опинилися на одному горизонті у ямі.

Аналіз матеріалів з Цвіклівців дозволяє припустити, що в південно-західній частині поселення розміщувався глинобитний двоповерховий будинок (чи будинки) з глиняними вимостками та ямами у земляній підлозі першого поверху. Те, що в ямі № 8 знайдено конструкції від міжповерхового перекриття, свідчить про те, що на момент руйнування будинку від пожежі вона не була заповнена до краю. Щодо характеру заповнення ями, то воно в цілому аналогічне матеріалам з ям в житлах, наприклад, поселення Майданецьке. З одного боку, заповнення має сміттєвий характер, з іншого вказує на рештки магічних ритуалів, до того ж пов'язаних з вогнем та жертвопринесенням, в тому числі и людським.

М. Мосс вважає: як персоніфіковане жертвопринесення забезпечувало життя особи, так об'єктне жертвопринесення в цілому і аграрне зокрема забезпечували повноцінне існування речей. В обрядовість аграрних жертвоприношень додавалися елементи магічних обрядів, пов'язаних з дощем, сонцем жертву топлять, обливають водою. Вогонь жертвопринесення відображає сонячний вогонь.

М. Мосс досліджує феномен принесення в жертву бога. Встановлено тісний зв'язок між жертвопринесенням бога та аграрними жертвопринесеннями. Відзначається, що сакральні властивості, яких набувають предмети у релігійному обряді, не слід плутати з певними особистостями, які є об'єктами чітко позначених міфів та обрядів і називаються богами.

У будівельних жертвопринесеннях дух це вже майже бог, але обриси подібних йому істот не ясні, а більшої визначеності набувають в аграрних жертвоприношеннях. Дух зерна майже не відрізняється від зерна, в яке він втілюється. Богу ячменю приносять жертви, зроблені з ячменю, в якому він мешкає. Наслідком цієї однорідності, яка випливає із факту поєднання жертви з духом жертви, стає здатність передачі духу власної індивідуальності. Сила, яка уособлює лани, поступово стає зовнішньою до них та персоніфікується. М. Мосс вважає, що апофеоз жертвопринесення це не що інше, як відродження жертви. Він наводить низку прикладів про відродження богів, які були жертвами.

Теологія запозичила свої космогонічні схеми з міфів про жертвоприношення. Вона пояснювала акт творіння так, як народне уявлення пояснювало щорічне оживлення природи жертвоприношенням. Для цього вона відносила жертвопринесення бога до початку світу. В ассирійській космогонії всі істоти народилися з крові Тіамат. Така ж ідея в основі мітраїстського культу. Барельєфи демонструють, як із жертовного бика виникає життя: його хвіст вже закінчується пуком колосся2. Те саме, очевидно, ілюструють трипільські зображення на розписному посуді. Щоправда, жертовними тваринами тут виступають фантастичні собаки на малюнках з Петрен та Варварівки VIII3. На посудині з Крутобородинців хвости-колосся крім собаки зображені в оленя, кози та козла.