У брахманському культі свою божественну природу жертовний вогонь передає місцю жертвопринесення, яке є досить великим прямокутним майданчиком. По периметру його горять вогнища, а в центрі магічними знаряддями та з відповідним заклинанням окреслюється магічне коло, на місці якого викопується яма. Вона і є жертовником. Після обряду, який має одночасно спокутний та очищувальний зміст, дно ями вкривають дереном. Саме на цю підстилку сядуть боги, яким адресоване жертвопринесення і які незримо присутні на церемонії. Частиною жертовника є стовп, до якого прив'язують тварину, яка буде принесена в жертву. Дерево, з якого робили стовп, мало божественну природу.

У брахманах жертовник це місце, яке зображується однією з крапок, де концентруються усі сакральні сили, які беруть участь у жертвопринесенні. Тонкий стовбур нагадує про спосіб, яким боги піднялися на небо, своєю верхньою частиною він дає владу над небесними явищами, середньою над атмосферними, нижньою над земними. У той же час він представляє того, хто приносить жертву, бо він його зросту. Всі операції підготовки до обряду спрямовані на зображення набору концентричних магічних кіл із середини сакрального простору.

Якщо в жертву приносили тварину, її всіляко прикрашали, зокрема й стрічками. Трипільські зооморфні статуетки, прикрашені різними засобами, в тому числі й стрічками, можна розглядати, відповідно, як символічне зображення жертовних тварин. Ритуали умертвіння жертовних тварин були дуже різноманітні. Коли замість тварини в жертву приносили борошно та хліб, їх кидали у вогонь.

Певні відповідності спостереженням М. Мосса можна проілюструвати прикладами з досліджень трипільської культури, щоправда, вони стосуються зерна.

У будинку поселения Тимкове була вирита кругла в плані яма, у якій на глибині 0,5 м від рівня підлоги знайдено невелику антропоморфну посудину з обгорілим зерном, «запечатану» шаром глини. У житлі поселення Магала2 виявлено яму глибиною 0,7 м, заповнення якої складалося з перепаленої землі, перемішаної з попелом та обгорілими зернами гороху.

Варто також згадати відкриття С. М. Бібікова щодо групи статуеток з Луки-Врублевецької, до формувальної маси яких додавалися борошно або зерна пшениці. На думку дослідника, фігурки кидали у вогонь відразу після ліплення під час релігійно-магічного акту.

Знищення жертви означало виконання головного акту жертвоприношення. Жертва була посвячена, змінювала свою сутність, її смерть була ніби смертю Фенікса: вона відроджувалася у сакральному світі. Після заклання вона уподібнювалася покшнику, душа якого одночасно перебуває в іншому світі та в тілі того, хто щойно помер. Щоб позбутися того, що залишилося від обряду жертвопринесення, проводили певні дії, часто залишки спалювали, закопували у землю. Навіть попіл, який залишався після кремації, не кидали будь-куди, його ховали у спеціально виділених для цього місцях, яки були під охороною релігійної заборони. Саме тому ми вважаємо, що різноманітні артефакти зі слідами вогню, попелу, а також наведені вище, які походять з ям, можна вважати слідами жертвоприношень.

Для нашого дослідження є цікавим факт, наведений М. Моссом, коли богу Варуні в жертву приносили фігурки вівці та барана, зроблені з ячменю. Автор вважає, що ці фігурки представляють дух ячменю, який вважається таким, що запліднює та запліднюється, а сенс обряду полягає в магічному створенні духу ячменю, а баран це «видимий Варуна». Під час досліджень на поселенні Майданецьке поруч з одним з жител була розкопана велика яма, в якій крім інших предметів було знайдено кілька десятків фігурок бовинів та овидів.

Імовірно, зооморфні статуетки, іноді парні, можна розглядати у певній відповідності з жертовними фігурками з ячменю.

З подібним магічним контекстом, можливо, пов'язані також унікальні предмети трипільської пластики:

фігурка барана з інкрустацією із шматочка міді на лобі та жіноча статуетка з мідною вставкою в нижній частині надмірно збільшеного живота.

М. Мосс наводить ряд прикладів обрядів жертвоприношення, спрямованих на відтворення родючості землі, тобто покликаних вдихнути в землю божественне життя, яким вона потенційно володіє, та закріпити у ґрунті дух, який її запліднює. Так, кхонди приносили людські жертви. До того ж частини тіла розділялися між різними групами і закопувалися на ланах. В інших місцях землю кропили людською кров'ю, у Європі на Іванів день на ланах розвіювали попіл, закопували кістки тварин, вбитих на Паску або в інші свята. Залишки ритуальної трапези розкидалися на ланах під час сівби або оранки. Приносили також нову жертву, нове втілення духу землі, та розсіювали по землі життя, яке було з неї вилучено.

Археологічною паралеллю таким ритуалам можна вважати різноманітні свідчення знахідок поховань, а частіше людських кісток на площадках, у ямах, а особливо яскравим прикладом є знахідка скупчень частково спалених кісток людини, виявлених Т. Г. Мовшею у ямі 8 з поселення Цвіклівці4. Дослідивши потиличну частину черепа, М. М. Герасимов встановив, що похованому було 18 20 років5. Дослідниця вважає, що знахідку можна інтерпретувати як поховання з трупоспа-ленням із супровідним інвентарем: «Труиоспалення відбувалося на місці в спеціально збудованій для цього або вже існуючій раніше печі, мабуть, господарського призначення. Спалювання небіжчика в цьому випадку могло відбуватися по частинах, на що вказує розміщення кісток скупченнями з частковим збереженням анатомічного порядку (уламки черепа лежали окремо, як і деякі інші кістки кістяка). ...Після поховання, очевидно, відбувалася тризна.
На це вказують розбита корчага на склепінні печі та невелика чаша, обидві посудини лежали на одній глибині».

Т. Г. Мовша доходить висновку, що «поховання з Цвіклівців слід розглядати як жертовне, ритуальне, магічного характеру, принесене з метою дістати добрий врожай, загальне благополуччя роду». Але його інтерпретація як поховання сумнівна. Цьому суперечать усі дані, наведені Т. Г. Мовшею. Так, скупчення дуже обпаленої глини («піч») займало майже весь простір більшої частини ями, лишаючи для проходу 0,3 0,6 м. Вже одна ця обставина ставить під сумнів інтерпретацію розкопаного скупчення обмазки як печі. Відбитки лози та колотих плах на обмазці, знайденій в ямі 8, відповідають відбиткам на глиняній обмазці дерев'яного міжповерхового перекриття трипільського будинку. Не узгоджується з господарським призначенням печі і значний випал глиняних конструкцій, що неможливий при експлуатації побутової печі. Не зовсім зрозуміло, чому «під завалом склепіння печі» зафіксовано розвали кількох великих посудин (серед останніх і були скупчення людських перепалених кісток), частини трупа, які в цій печі спалювалися і утворили скупчення перепалених кісток, розміщених з частковим збереженням анатомічного порядку, а також посуд, причому великого розміру, як вони потрапили під її склепіння.