З позицій цивілізаційного підходу, який посідає чільне місце у сучасній науці, історичний процес постає передусім розмаїттям таких культур-но-історичних форм, як цивілізація. Особливості кожної цивілізації обумовлені в першу чергу саме унікальним і неповторним для кожної з них феноменом духовної культури, яка і є обличчям конкретних цивілізацій. Отже, при такому підході неповторність кожного давнього суспільства, зокрема й тих, що базуються на однакових матеріальних, технічних і економічних підвалинах (базис за марксистською термінологією ), обумовлена саме унікальністю його сакрального світу. Тому особливої актуальності набуває саме вивчення духовної сфери давніх культур.

Вивчення сакральних аспектів трипільського суспільства з використанням ретроспективного і порівняльно-типологічного методів та даних соціології наближає нас до розуміння феномену Трипілля як яскравого прояву цивілізації доби давнього хліборобського суспільства на теренах праісторичної Європи.

Релігія у сучасних дослідженнях визначається не як перекручене відображення дійсності, а як форма суспільної свідомості, що ґрунтується на вірі в існування богів і надприродних сил, споріднена з магією. Вона розглядається як один з головних компонентів духовної культури. Релігія складається з релігійної свідомості (віри, почуттів, ідей) та релігійної діяльності (культу). Остання сфера забезпечується магією, яка є практичним мистецтвом, спрямованим за допомогою обрядів надприродним шляхом впливати на навколишнє середовище й керувати надприродними силами. Соціологи та історики релігії визначають феномен релігії як протиставлення мирського та сакрального, яке може проявлятися по-різному: в ритуалах, міфах, образах богів.

Лише мізерний відсоток усіх цих проявів духовного світу знаходить відображення в археологічних артефактах, які не можуть стати історичними фактами для соціологічних реконструкцій без спеціальної процедури їх вивчення. Остання можлива на основі використання досвіду та даних широкого кола наук, що вивчають людину.

Дослідженнями у галузі вивчення культур і звичаїв народів встановлено, що соціальна тканина первісних народів досить складна і збалансована, що аж ніяк не свідчить про їхню примитивність. Для людини традиційної культури сакральне це те, що уособлює світовий порядок, а втручання у сакральний простір приводить до небажаних наслідків. Сучасні філософи дійшли висновку, що головні риси первісних суспільств не зникли, а тільки набули нових якостей, нових назв. Накопичивши різноманітні деталі, вони ускладнилися, але структурно не змінилися. Мабуть, це зумовлено незмінною структурою людської психіки, специфікою організації мозку людини.

Міфи і сакральний простір це те, що об'єднує племена та нації. Але міфологічна свідомість не зникла, вона властива і сучасному цивілізованому суспільству. І хоч як міняється наповнення міфів, їх структура, пов'язана із сакральним простором, зберігається в незмінному вигляді.

У спробах реконструкції сакрального світу трипільської культури щодо методологічної бази дослідження ми скористалися розробками французької соціологічної школи, заснованої Е. Дюркгеймом. Досягнення представників цієї школи в галузі вивчення релігії як соціального явища визнавалися і радянськими вченими, що дотримувались позицій марксизму. Саме Е. Дюркгейм вперше визначив релігію через протистояння сакрального та мирського. Вивченню різних аспектів релігії і магії як соціальних феноменів присвячені дослідження учня Е. Дюркгейма М. Мосса.

На відміну від сучасного суспільства, традиційні та архаїчні суспільства є сакралізованими3. За визначенням одного з представників французької соціологічної школи Р. Каюа, немає нічого, що не могло би стати точкою його застосування сакрального і що не могло б бути позбавленим його4.

На думку М. Еліаде, людина усвідомлює священне, бо воно проявляється, виказує себе як щось цілком відмінне від мирського. Для характеристики прояву сакрального дослідник запропонував використовувати термін «ієрофаиія» (з грецького hieros святий, та phainomai являтися, проявлятися). І можна вважати, що історія релігій, від най-примітивніших до найрозвиненіших, складається з суми ієрофаній, суми проявів священного. Отже, священний камінь, або священне дерево, або будь-що обожнюються тому, що вони ієрофанії, бо «показують» те, що вже не є ані каменем, ані деревом, а є сакральним, тобто

зовсім іншим. Тим, хто знайомий із релігійним досвідом, вся природа розкривається як космічна сакральність, весь Космос стає ієрофанією. Людина архаїчного суспільства прагне перебувати у сакральному просторі або серед священних предметів, бо сакральне означає силу і саме реальність у повному розумінні цього слова.

Недиференційованість, поєднання різних проявів життя, а тому й велика роль релпії для традиційного суспільства визнаються також етнологами у марксистській літератури. Цілісний характер такого суспільства спостерігається у всіх його проявах6. Встановлено, що «господарство тісно пов'язане в первісному суспільстві з соціальною організацією й ідеологією. Це один з виявів первісного синкретизму, відсутність розподілу основних функцій, характерних для первісного суспільства і первісної культури». Такий підхід близький до концепцій представників французької соціологічної школи та поглядів М. Еліаде на сакралізоване суспільство.

М. Еліаде вважав, що різне сприйняття світу хоч і є проявом відмінності систем господарства, культур і суспільних організацій, тобто обумовлене культурою (історією), але все ж таки між кочовими племенами і осілими хліборобами існує схожість у поведінці, яка важливіша за відмінність, бо і ті й інші живуть у сакралізованому Всесвіті, беруть участь у космічній святенності, що проявляється і в тваринах, і в рослинах, в усій природі.

Виходячи з такого визначення особливостей сфери сакрального в архаїчних суспільствах, неподільність господарської діяльності, розуміння світу і способів вираження цього розуміння у первісному соціумі дають можливість для аналізу світогляду давнього населення використати археологічні артефакти, отримані в ході дослідження давньої матеріальної культури. Отже, так чи інакше кожен археологічний артефакт трипільської культури може стати в пригоді під час вивчення проявів священного в суспільстві трипільської культури.

Трипільська культура вирізняється неймовірною кількістю і різноманітністю нагромаджених за понад столітній період дослідження артефактів. Однак під час вивчення надзвичайно насичених різними матеріалами трипільських об'єктів не можна забувати про те, що в результаті розкопок перед дослідником з'являється картина, що далеко не повністю відбиває реальне життя давньої епохи.

Це лише рештки, частинки матеріальної культури, що збереглися протягом 5 7 тисячоліть. Для отримання історичних даних з археологічних джерел необхідна багатоступінчаста процедура дослідження із залученням багатьох наукових дисциплін. Адже кожний, без винятку, артефакт може бути використаний при вивченні всіх аспектів стародавньої культури, оскільки є матеріальним втіленням культурної діяльності людини.

Отже, в системі трипільської культури умовно можна виділити об'єкти, які можуть бути вжиті для реконструкції окремих аспектів сакрального світу трипільців, стабільність якого забезпечувалася магічними ритуалами: залишки поселень і жител, культові предмети з різних матеріалів: теракоти, посуд з культовою символікою, керамічні моделі, амулети, та інші вироби.

Картина сакрального світу трипільців може бути представлена як певна модель, побудована на підставі археологічних артефактів, що про-інтерпретовані виходячи з даних про універсальність уявлень людини про сакральне.

Зупинимося на основних конкретних принципах дослідження сакральної сфери трипільської цивілізації. По-перше, застосовано системний підхід до джерелознавчої бази. До систематизації залучено майже всі доступні артефакти трипільської культури, а не тільки окремі, найбільш яскраві матеріали, як правило, вихоплені з системного контексту.

Це дозволило аналізувати знахідки у значному обсязі та різноманітних комбінаціях. По-дру-ге, ми вважаємо за можливе шукати відповідність трипільських матеріалів, отриманих під час археологічних розкопок, даним інших галузей науки, які вивчають людину. Головними методологічними засадами нашої роботи стали соціологічні дослідження сакрального М. Мосса та феноменологічний підхід до історії релігії, запропонований М. Еліаде, а також дані порівняльної міфології. Реконструкція окремих аспектів ритуальної діяльності та священних образів певною мірою наближає нас до розуміння сакрального світу трипільської цивілізації.

У «Трактаті з історії релігії» М. Еліаде відзначає, що «методичне дослідження будь-якого релігійного комплексу, розчленованого на морфологічні елементи, ризикує закінчитися його розпорошенням. Між тим насправді всі значення даного символу співіснують одночасно. Релігійне осмислення світу «космізує» його, перетворює на єдине ціле»3. Проте вивчення релпійних уявлень трипільців неможливе без аналізу артефактів, які свідчать про магічні ритуали, їх систематизації, а також з'ясування морфологічних елементів священного простору певних сакральних образів та символів, представлених в археологічних артефактах.

Оскільки магія є практичним втіленням релігії, покликаним за допомогою обрядів керувати надприродними силами, впливати на повсякденне життя, виступати посередником між людським та сакральним світом, то саме магічні дії знаходять в першу чергу відображення в матеріальній культурі.

Фундаментальне дослідження м;і і ії' як соціального явища міститься в працях М. Мосса. Тому для визначення магії та її теоретичних і практичних засад звернемося до його дослідження. Для застосування соціологічних розробок трипільські матеріали, які так чи інакше пов'язані із сакральною сферою, умовно можна розділити на кілька категорій:

1. Артефакти, що свідчать про магічні обряди.

2. Матеріали, які є інструментарієм магії, предмети магічної практики, або магічні артефакти.

3. Магічні символи.

4. Сакральні образи, які знайшли відображення в матеріалах трипільської культури.