Образ сонячного човна пов'язаний з одним з найпоширеніших у духовній культурі багатьох давніх народів світу міфічним сюжетом про переборювання вод смерті і повернення у реальний світ бога Сонця. Відповідно частини сонячного човна ніс, корма та корпус утворюють семантичну єдність з фазами космічного циклу: захід схід сонця, смерть відродження. При цьому ніс човна ототожнювався з виходом із країни смерті тобто із східними воротами обрію. Корма човна відповідає входу у країну смерті західні ворота обрію. Корпус човна сонця уособлює простір або період між сходом та заходом, народженням та смертю.

Зображення сонячного човна, що ілюструють сюжет про народження та смерть бога сонця, давно відомі у сакральному мистецтві народів Давнього Сходу. Ці зображення в рельєфах та розписах храмів і поховальних споруд, на культовому посуді та печатках завжди складаються з двох елементів: сонячного човна і бога сонця в ньому. Найчастіше човен і сонце зображуються окремо. При цьому бог сонця, як правило, зображується над човном. Часто символ бога сонця знаходиться у центрі композиції, а кілька (чотири або три) фігур сонячних човнів розташовані навколо.

Зображення на посуді, моделях храмів та антропоморфних фігурках трипільців свідчать про наявність у їхніх космогонічних уявленнях саме такого образу бога Сонця, який рухається по небу на сонячному човні.

Простежується кілька видів зображення сонячного човна у трипільському культовому мистецтві. Перший з них являє собою серпанок над центральною частиною якого знаходиться сонячне божество у вигляді кола (чи кількох концентричних кіл) або у вигляді хреста. Сполучення саме цих елементів у чотири- та тричасних композиціях є дуже поширеним. В усатівському варіанті серпанки набирають більш реального вигляду човна з однакового оформленими носом та кормою і плоскою центральною частиною корпусу. Саме тут зустрічаються зображення сонячного човна зі щоглою.

Яскраво виражена парність у зображенні сонячних човнів дає можливість припустити наявність у трипільців уявлень про існування денного та нічного човнів бога сонця. Другий тип символу сонячного човна зображено на горщику з трипільського поселення Немирів. На цьому малюнку корпус човна має дугоподібний вигляд з потовщенням у центральній частині. Носові частини човна високо загнуті вгору і прикрашені зооморфними головами, їх створюють парні паралельні короткі лінії, які опущені вниз під кутом до носа судна. У нижній частині судна зображено чотири опущених вниз лінії, які одночасно мають значення і весел сонячного човна, і ніг тварин, голови яких прикрашають носи ладді.

Малюнок з немирівського горщика чудово доповнює зображення сонячного човна на фрагменті грушоподібної посудини з трипільського поселення Блищанка. У цьому зображенні сонячний човен представлений у формі подібній до немирівського малюнка. Він також дугоподібний вигляд із потовщенням у центрі. Його носові частини прикрашені пташиними головами з подовженими качкоподібними дзьобами. У лівій частині корпусу човна паралельно один до одного зображено два весла, які перетинають човен під кутом. Над малюнком цього сонячного човна зображено подвійну хвилясту лінію, що, можливо, уособлює світ води.

Це унікальні зображення, бо вони є справжньою ілюстрацією до одного із давньоарійських гімнів-молитов до Агні-бога вогню в усіх його проявах: на землі, на небі, у значенні сонця і у воді. Але передусім, він бог жертовного багаття, що «відвозить» жертву до богів.

Ми вважаємо, що тут у «Рігведі» мова йде саме про сонячний човен, тобто човен бога Агні. На ній він не тільки подорожує сам, акі, як свідчить текст гімну, переправляє з жертовного вогнища тих, кого забирає вогонь далі у світ богів, де їм гарантовано захист.

Надзвичайно важливим є те, що недавно подібні зображення сонячних човнів було виявлені на моделі трипільського храму з колекції С.Платонова. Вони прикрашають задню стину моделі храму поряд із зображеннями сонця і хвиль.

Описані зображення сонячного човна є найбільш ранніми із символів подібного типу на території Східної Європи. У них поєднані зображення двох сонячних човнів: денного і нічного шляхом з'єднання їх корпусів у центральній частині. Саме за рахунок цього утворюється якісно нове зображення судна, у якого є дві носових частини і відсутня корма. Пізніше вони знайдуть широке застосування у культовому мистецтві багатьох давніх народів, які мешкали на території України.